Головна - Історія УГКЦ - Провідники Церкви

XX століття стало важким періодом для Греко-Католицької Церкви. Завдяки Божому провидінню упродовж цього періоду її очолювали одні з найвизначніших постатей української історії:

  • Митрополит Андрей Шептицький (1901-1944) очолював провід Церкви упродовж двох Світових воєн.
  • Патріарх Йосиф Сліпий, Верховний Архиєпископ, Кардинал і Митрополит (1944-1984) був засланий до ГУЛАГу; уцілівши, очолював Церкву у вигнанні протягом двадцяти років.
  • Архиєпископ Володимир Стернюк, виконував обов'язки голови Української Греко-Католицької Церкви в Україні (1972-1991), провадив підпільну Церкву до свободи.
  • Блаженніший Мирослав Іван Любачівський, Верховний Архиєпископ і Кардинал (1984-2000), очолював Церкву у вигнанні. Після повернення додому провадив вірних в Україні.
  • Блаженніший Любомир Гузар, Верховний Архиєпископ і Кардинал (2001-2011), провадив Церкву у першому десятилітті XXI століття.

 

Митрополит Андрей (Шептицький) (1901-1944). Упрoдовж 44-років очолював Церкву й українське суспільство в період двох Світових воєн, пережив сім режимів: австрійський, російський, український, польський, радянський, нацистський і знову радянський.

Народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичі на Львівщині. Походив зі стародавнього знатного українського роду, який у XIX столітті зазнав полонізації, члени родини стали франкомовними римо-католиками. Незважаючи на сильну опозицію з боку батька, він вирішує повернутися до свого коріння і стати ченцем Василіянського чину, щоб служити "селянській", як її називали в той час, Греко-Католицькій Церкві.

У віці 36 років Андрей Шептицький, обдарований надзвичайними духовними харизмами, стає Главою Греко-Католицької Церкви. Він невтомно трудиться, щоб примирити різні етнічні групи, і залишає по собі багату спадщину творів на тему суспільних проблем і духовности. Розробляє нові методи служіння. Засновує чин Редемптористів та монастирі Студійського Уставу в Україні та інші релігійні згромадження. Він стає фундатором лічниці, Національного музею, Богословської академії, надає грошову допомогу різним релігійним, культурним та освітнім установам.

Митрополит Андрей був покровителем митців, студентів, в тому числі і багатьох православних християн, а також піонером в екуменізмі. Він опанував єврейську мову настільки добре, що міг спілкуватися з євреями. Під час його душпастирських візитів у міста єврейські громади зустрічали його з Торою. За роки нацистської окупації він переховував у своїх палатах сотні євреїв. У цей період митрополит пише пастирського листа "Не убий", який став сміливим протестом проти звірства нацистів.

Митрополит Андрей помер 1 листопада 1944 року. Зараз успішно триває процес його беатифікації.

 

Патріарх Йосиф (Сліпий), Верховний Архиєпископ, Кардинал і Митрополит (1944-1984). Народився 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість у сім'ї Івана Коберницького-Сліпого й Анастасії Дичковської на Тернопільщині. Закінчив народну школу в рідному селі та гімназію в Тернополі. Вивчав богослов'я у Львові, відтак закінчив філософські і богословські студії в Інсбруку (Австрія).

30 вересня 1917 року Митрополит Андрей Шептицький висвятив його на священика. Після цього він знову поїхав на навчання до Інсбрука, де дістав ступінь доктора теології. З Інсбрука переїхав на навчання до Рима, де дістав ступінь „Магістер Аґреґатус”.

З 1922 року викладав догматику у Львівській духовній семінарії. Наприкінці 1925 року призначений ректором цього закладу, а в 1929 році – новоствореної Богословської академії. У 1939 році Митрополит Андрей висвятив о. Йосифа на єпископа з правом наступництва. 1 листопада 1944 року, після смерті Митрополита Андрея, перейняв провід Української Греко-Католицької Церкви.

11 квітня 1945 року був заарештований більшовиками і засуджений на 8 років каторги і примусової праці в Сибіру. Після закінчення цього терміну, без жодної причини засуджений вдруге на невизначений термін. У 1957 році засуджений втретє – на сім років каторжний робіт. Завдяки втручанням Папи Івана XXIII та президента США Кенеді його було звільнено у 1963 році для участі у Другому Ватиканському Соборі.

Упродовж наступних двадцяти років Патріарх Йосиф намагався активізувати життя Української Греко-Католицької Церкви на Заході. Він заснував Український Католицький університет і збудував Церкву Святої Софії в Римі. Написав багато наукових праць, декотрі мають двадцять томів.

Помер 1984 року. У 1992 році його останки перевезли до Львова, де вони, за участю понад мільйона вірних, були поховані в Архикатедральному соборі Святого Юра.

 

Архиєпископ Володимир (Стернюк), виконував обов'язки голови Української Греко-Католицької Церкви (1972-1991). Народився 12 лютого 1907 року в Пустомитах біля Львова. Після закінчення навчання у Львові та Бельгії і вступу в чин Редемптористів був висвячений на священика. Переховуючись на горищі собору Святого Юра, став свідком ліквідації УГКЦ на Львівському "Синоді".

Після арешту 1947 року провів п'ять років у в'язниці і таборах праці в Сибіру. Після повернення до Львова працював сторожем, бухгалтером, двірником та санітаром швидкої допомоги, одночасно таємно виконував священичі обов'язки.

У 1964 році Стернюк був рукоположений на єпископа і очолював УГКЦ в Україні з 1972 до 1991 року аж до повернення Глави УГКЦ Митрополита Мирослава Івана. Це час жорстоких брежнєвських репресій та остаточної боротьби за визволення нарикінці 80-тих.

Будучи пастирем і харизматичним лідером підпільної Церкви, Архиєпископ Володимир керував нею з однокімнатної комунальної квартири, де кухня і ванна були спільними з сусідами. Його добре пам'ятають за розважливість, рішучість, теплоту і розуміння. Він помер 29 вересня 1997 року. Цього дня центральними вулицями Львова пройшла велика похоронна процесія.

 

Блаженніший Мирослав Іван (Любачівський), Верховний Архиєпископ і Кардинал (1984-2000). Народився і виріс у Західній Україні, три роки навчався у Львові в Греко-Католицькій Духовній Семінарії, попередниці сьогоднішньої Львівської богословської академії. Здобуваючи освіту за кордоном, довгі роки не міг повернутися на окуповану радянськими військами батьківщину. Був священиком в американській діаспорі; у 1979 році призначений Митрополитом УГКЦ у Філадельфії, а у 1984 обраний Верховним Архиєпископом Української Греко-Католицької Церкви.

Після повернення до Львова 30 березня 1991 року Блаженніший Мирослав Іван очолив відродження Української Греко-Католицької Церкви в Україні. Уже через п'ять років, як пастир семи мільйонів вірних, опинився у непростій ситуації. Перед ним постало величезне завдання, яке вимагало щоденнної праці, а саме: духовно оновити понівечену Церкву, зняти напругу у взаєминах із православними, відбудовувати різні церковні інституції, вирішувати потреби священства, налагодити зв'язки із представниками влади і виправдати сподівання активних мирян.

У 1995 році він захворів на запалення легенів, що серйозно вплинуло на його здоров'я. Наступного року, з огляду на його важкий стан, Синод Єпископів УГКЦ обрав Владику Любомира (Гузара) єпископом-помічником Глави Української Греко-Католицької Церкви. Після смерті кардинала Любачівського 14 грудня 2000 року тисячі вірних прийшли віддати йому останню шану.

 

Блаженніший Любомир (Гузар), Верховний Архиєпископ і Кардинал (2001-2011). Народився у Львові 26 лютого 1933 року. Разом із сім'єю емігрував до Сполучених Штатів у 1944 році. Був висвячений на священика у 1958 році, а в 1972 р. поїхав до Риму, де вступив до монастиря Студійського Уставу. У 1977 році Патріарх Йосиф рукоположив його на єпископа Церкви в Україні.

У 1992 році Архимандрит Любомир переїжджає зі своєю монашою спільнотою в Україну. 17 жовтня 1996 року призначений єпископом-помічником Глави УГКЦ Мирослава Івана Любачівського. Після смерті Блаженнішого Мирослава Івана Синод Єпископів обрав його наступним Верховним Архиєпископом. Інтронізація відбулася 28 січня 2001 року, і того ж дня повідомили, що папа Іван Павло II іменував його кардиналом.

21 серпня 2005 року з ініціативи Блаженнішого Любомира та під його проводом було здійснено перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва. Відновлено історичну справедливість і греко-католики повернулися туди, де вони були перед вигнанням російським царським урядом.

У лютому 2011 року офіційно було повідомлено, що Святіший Отець Венедикт ХVI прийняв зречення з уряду Глави УГКЦ, яке подав Блаженніший Любомир.

23 березня 2011 року на Виборчому Синоді Єпископів УГКЦ його наступником обрано Блаженнішого Святослава (Шевчука). 25 березня цей вибір благословив Папа Римський Венедикт XVI. Введення на престол відбулося 27 березня 2011 року у Києві, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового. Блаженніший Любомир "теплою рукою" передав свій уряд.


Історія УГКЦ


 

 


В розділіi...



      Система Orphus Rambler's Top100 Створення web-сайту - WebСвіт
    ІТ-підтримка - ВебКузня