Блаженніший Любомир (Гузар): «Найважливішим є контакт між людьми. Техніка не може цього замінити»

Колишній глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Любомир (Гузар) про українську молодь, майбутнє держави та Інтернет як рушій розвитку.

На вашу думку, що чекає Україну в найближчі кілька років: розвиток і рух вперед чи деградація?

Що буде - залежить від того, що ми будемо робити. Якщо будемо чесно будувати, солідно, послідовно, згідно з Божою волею, то будемо мати розвиток і гарне майбутнє. Якщо ж будемо поводитись не гідно і не будемо працювати, будемо жити за негативними принципами, тоді прийдемо до упадку.

Чи можуть сьогодні українці, не намагаючись підлеститися до когось, самостійно розвиватися, будувати свою країну?

Я думаю, що це єдиний шлях. Ми не повинні вважати, що хтось нам щось дасть, бо кожна держава дбає про себе. Ми маємо розуміти, що наше майбутнє залежить тільки від нас. Варто сказати і про те, що є держави, яким не вигідно, щоб Україна була самостійною і незалежною. Втім, всяка розбудова залежить лише від того, хто в ній зацікавлений, – від народу.

Нас будуть шанувати, нас будуть цінувати, з нами схочуть говорити, тільки якщо ми покажемо власну зрілість, нашу здатність будувати державу. Хочу підкреслити, що ми маємо всі потрібні елементи для того, щоб розбудувати добру країну: прекрасну землю, гарний край, громадян, багато з яких працьовиті та відповідальні. Але мусимо щиро бажати розбудови держави - не задля власних інтересів, а на благо суспільства.

Українці готові до цього будівництва?

Власне, у цьому і є наша слабкість. Ми маємо зрозуміти, що все залежить від нас і що тільки власними зусиллями можна збудувати країну. Наша ментальність ще не готова визнати того, що нам ніхто нічого не дасть. Не треба шукати нічого іншого, окрім блага всього народу.

Ви завжди кажете про те, що відкриті до спілкування з молоддю і що це приносить вам велике задоволення та заспокоєння. А чи готова молодь говорити з вами? Які ваші спостереження?

Я не знаю, про це треба в них запитати. Я з ними завжди говорю, але не знаю, чи вони мене слухають. Я сподіваюся, що вони чують те, що я кажу, роблять висновки з цього і використовують мої поради в житті. Я б хотів, аби так було, але, на жаль, я не в силах вирішувати за них.

Можу сказати єдине: мені дуже залежить вчасно передати їм те, що я можу. Щиро радий, що я в тому не єдиний. Хочу передати молодим людям найкращі здобутки нашого народу, шоб вони правильно користувалися ними. Хочу, щоб наша країна процвітала, розвивалася, була гідним місцем для життя достойних людей.

Що сьогодні може стати рушієм для молоді? Як не впасти у відчай від тотального безсилля?

Ви не є безсилі. Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра, якщо стараєтеся, якщо гуртуєтеся, якщо намагаєтеся спільно творити добро, жити чесно, жити творчо. Ви маєте велику силу. Це стосується як української молоді, так і молоді всього світу. Кожне нове покоління інше, воно будує щось нове. Головне, аби його не зіпсували. Важливо, якими ідеалами ви будете жити.

На жаль, сьогодні є такі люди, які намагаються молодь використати для своїх вузьких цілей: створюють різні забави, щоб зробити молодь байдужою до головного. Але, це дурна і недалекоглядна політика – вона не гідна. Ми маємо перед молоддю ставити ідеали і заохочувати її до творчої праці.

Ви не є безсилі, однак ви можете зробити себе такими, якщо нічого не будете робити. Але, якщо ви стараєтеся, працюєте, творите – ви живете. Головне, не думати про безсилля. Ви вже будуєте сьогодення. Не думайте про свою самотність, нас багато і ми разом.

А українська молодь зіпсована?

Я вважаю, що сьогодні дуже багато гарних людей. Ті питання, які молодь мені ставить під час різних зустрічей, свідчать про її високу свідомість і розуміння того, що відбувається у суспільстві. Але я розумію й те, що є люди, які навмисне намагаються цю свідомість зруйнувати, купити. Це страшний злочин. Але, на щастя, є й ті люди, які намагаються цю молодь підбадьорити, підняти, нагадати їй найкращі високі ідеали.

Ми маємо щось лише тоді, коли прагнемо до чогось величного і чистого. Ми будемо пропащими, якщо думатимемо лише про задоволення власних потреб.

Мені шкода нашої молоді ще й через те, що ми абсолютно мало для неї працюємо. Старше покоління має робити більше. Чому так багато молодих людей хочуть виїжджати з України за кордон назавжди? Тому що ми не створили для них відповідних сприятливих умов, щоб творити і розвиватися тут. Це також можна назвати злочином.

Ми маємо відпускати молодь вчитися за кордон, але й маємо зробити так, аби ці молоді люди повернулися додому і застосовували свій досвід на благо держави.

Я б сказав, що ми маємо робити так, як робили японці. У XIX-XX столітті вони відправляли свою молодь для навчання і переймання досвіду за кордон. Молоді люди вивчали різні сфери людського життя і поверталися додому. Саме тому Японія за відносно короткий час стала великою і потужною державою. Я не кажу, що це єдино правильний шлях. Для Японії це теж принесло чимало проблем, але їх можна було й оминути.

Тому ми мусимо забезпечити нашій молоді можливість розвиватися у своїй державі і не блукати десь світом, Західною Європою та Америкою.

Якось ви сказали, що «Церква має виховувати людей вільними, свободолюбними, моральними». Українська Церква справляється з цим завданням?

Думаю, певною мірою так. Але я не є цілком упевнений, що ми робимо все, що повинні робити. Гадаю, що ми робимо замало. Якщо ще у містах щось робиться і є якісь результати, то в селах молодь немовби забута, занедбана,покинута напризволяще. Тут Церква могла б зробити набагато більше.

У 20-х роках минулого століття Церква дуже багато зусиль доклала до того, щоб виховати свободолюбне, здорове покоління, - покоління, яке навіть було готове покласти життя за свою державу, свій народ. Це величезний здобуток тогочасної Церкви. Тому я не думаю, що ми сьогодні так само інтенсивно працюємо. Хоча не можна сказати, що ми бездіяльні. Ми працюємо над тим, аби виховати лідерів, які зможуть показати молоді приклад, заохочувати її до кращого і правильнішого життя. Духовенство має відіграти інтенсивну роль у цьому процесі.

Як гадаєте, хто є слухачем вашої аудіокниги «Суспільство і влада»?

Ця книжка для усіх, хто хоче її послухати. Я ніколи не думав писати для якоїсь однієї групи людей. Сподіваюся, що книжку прослухає якомога ширше коло читачів, яке не буде обмежуватися релігійними чи якимись іншими переконаннями. Буду щиро радіти, якщо хтось візьме з тієї книжки щось корисне для себе.

Розвиток інформаційних технологій в Україні, зокрема Інтернету, позитивно впливає на становлення молодої особистості? На ваше переконання, від Всесвітньої мережі більше користі чи негативу?

Поговорімо, для порівняння про язик. Ним можемо висловити свою любов до Господа, розповісти про свою пошану та любов до ближнього, але ним же ми можемо і наробити чимало клопотів. Те саме з Інтернетом - це засіб комунікації.

Ліна Костенко писала: «З душі у душу найкоротша відстань. Чому так часто транспорту нема?». Інтернет - це спілкування, і воно має бути душевним. Силу поганого слова Інтернет помножує в десятки й сотні разів.

Проблема Інтернету в тому, що ми не можемо визначити, що це: інформація чи формація? Сьогодні навіть діти володіють великою кількістю інформації, знають ті речі, про які я в дитинстві навіть не підозрював. Але вони не знають, що з цим усім робити.

Інформація має допомагати людині краще розуміти світ, бути мудрішою, вміти ширше дивитися на явища. Це дуже складний процес. Думаю, що батьки повинні не лише контролювати те, скільки годин дитина проводить в Інтернеті, а й те, що саме вона там читає, чи збагачується інтелектуально, чи росте духовно.

Як молоді не зловживати вседоступністю інформації і вседозволеністю Інтернет-простору?

Це мають робити батьки. Саме вони формують світогляд дитини в перші 10-15 років життя. Вони мусять поставити собі запитання: воно шкодить чи розвиває?

Дитина з 12-15 років має мислити критично. До того її ведуть за руку батьки, вони знають, що дитині потрібно, а що ні. Водночас молода людина має сама розуміти, чи з користю вона проводить час біля комп’ютера. У цьому можуть допомогти тільки батьки, школа та духовенство.

З’явилися сайти, на яких можна зробити віртуальний візит до храму чи замовити Богослужіння онлайн. Як ви до цього ставитеся? Чи не є це богохульством?

Називати це богохульством засильно. Це явище не є поняттям Церкви.

Релігія – це не знання про Бога. Релігія – це зустріч із Богом. Така зустріч може бути лише особиста. Чи може бути справжньою зустріч в Інтернеті чи, скажімо, по телефону? Ні. Зустріч – це коли особи зустрічаються фізично, особисто. З Господом Богом все так само. Спілкування з Ним не має бути механічним, масовим. Це явище добре лише з тієї точки зору, що ми можемо подивитися Літургію, яку правлять, скажімо, у Римі. Завжди добре почути проповідь, гарну музику, але якщо ти бачиш це тільки через монітор, воно не гріє твого серця.

То ви проти цього?

Я, на загал, не проти цього, але і не за. Це просто не відповідає головній меті. Порівняйте п’єсу, переглянуту на телебаченні, з тією, яку ви побачили в театрі – різниця колосальна.

Ми повинні пам'ятати, що найважливішим є контакт між людьми. Техніка не може цього замінити.  Особисто я краще б зустрічав невелике коло чинних людей, ніж дивився на тисячі байдужих.

 

Розмовляла Росана Бісьмак
internetua.com