Київ, 2 березня 2008 року

Слово Блаженнішого Любомира на завершення Божественної Літургії з нагоди святкування його сімдесятип’ятиріччя

Київ, храм Святого Василія Великого, 2 березня 2008 року

Високопреосвященні і Преосвященні Владики!
Дорогі Душпастирі!
Високопреподобні і Преподобні монахи і монахині!
Дорогі Парафіяни і Прихожани цього храму!
Дорогі Гості!

Сердечно вітаю вас із цим святковим днем, днем Господнім. Для мене ця неділя є ще й Днем подяки. Святкуючи діамантовий ювілей свого народження та золотий ювілей своїх ієрейських свячень і оглянувшись на ці роки, можу з повним переконанням заявити перед вами, що все добро, яке я в житті одержав і яке міг зробити, є Божим даром. Тому сьогодні, особливо в цю хвилину, коли служимо Літургію, - коли, може, найважливішим словом, яким починаємо євхаристійну молитву, є власне „Благодарімо Господа”, – подякуймо всі разом Господові. Сьогодні я хочу на тлі тої євхаристійної молитви засвідчити перед вами, що Богові належить подяка за все добро. На жаль, мушу признатися, що не кожен Божий дар я вживав як належить, що не кожну нагоду робити добро я використав як треба. І сьогодні також перед вами хочу перепросити Господа за те, що я не пошанував Його дарів. Рівно ж бажаю перепросити вас, якщо через своє недбальство вчинив вам якесь лихо чи якусь кривду. Пробачте мені. Я сердечно вдячний вам, що ви сьогодні є тут: владики, священики, монахи, монахині та миряни. Дякую і всім іншим, які мене привітали з нагоди цього ювілею, чи письмово, чи усно, чи квітами, чи дарунками. Я щиро дякую усім вам за те, що ви хотіли долучитися до моєї подяки Богові, щоб ми разом могли прославити Його. Нехай милостивий Господь винагородить вас за вашу зичливість і бажання разом зі мною сказати Богові: „Дякую!”.